Знаменитий український хореограф Раду Поклітару повертається до Латвії, щоб 7 жовтня у новому залі Латвійської Національної опери презентувати вечір «Танцюй, щоб жити» за участю артистів керованого ним Kyiv Modern-Ballet. У розмові LSM+ з хореографом з’ясувалося, що його трупа працює, незважаючи на постійні повітряні тривоги в українській столиці. І що велика емоційна підтримка цього складного часу — музика латвійського композитора Петеріса Васкса, на яку Раду поставив кілька балетів.
Це — переклад матеріалу українською.
Оригинал на русском — здесь.
Розмова відбулася по скайпу у готелі в Старій Ризі, поряд були директор фестивалю Літа Бейріс і сам Петеріс Васкс… Раду Поклітару з’явився на екрані і довго не міг налаштувати камеру.
— Я людина творча, тож не розумію, що тут натискати і говорю в щось, що символізує мікрофон, — сказав він. — Я вас не бачу, але відчуваю кожною клітинкою свого серця.
— Що ви покажете у Ризі?
— Щодо нашого приїзду до Риги на фестиваль. Перше відділення — це буде певний дивертисмент сучасної хореографії, який представляє ретроспективу моїх мініатюр різних років. Загалом, якщо перекласти з хореографічної на нормальну людську мову — це концерт, що складається з різних номерів. Я свого часу дуже багато ставив для балетних конкурсів, для артистів балету, і ось найкраще з найкращого (на мою думку, звичайно) ми привеземо і покажемо в рамках фестивалю.
Але головною причиною, приводом нашої появи в Ризі — звичайно ж, буде друге відділення нашого виступу. Його можна назвати так — це музично-хореографічне підношення Петерісу Васксу. Моє спілкування, людське та творче з Петерісом розпочалося вже дуже давно, ми з ним познайомилися у 2005 році.
Тоді ж я почув його великий концерт для скрипки з оркестром «Дальнє світло» і зрозумів, що це одна з наймогутніших, найпотужніших, найемоційніших музик, яку я чув колись у своєму житті.
І тоді ж подумав, що, мабуть, ніколи не зможу це поставити, надто самовпевнено з погляду хореографа відповідати музиці такої сили
Минув час, я трохи звик до цієї думки, але в 2009 році світло рампи побачило спектакль Underground, який я створив на музику цього скрипкового концерту Петеріса Васкса. Пам’ятаю, що Петеріс із дружиною Дзінтрою приїжджали до нас на прем’єру до Києва і з того часу зав’язалося наше більш тісне спілкування.
Уже позаминулого квітня, коли я був у Латвії і в Національній опері створював балет «Вій», тоза волею долі потрапив на фестиваль «Квітнева музика Петеріса Васкса» у Цесісі. І там були артисти датського королівського балету, тоді ми з Петерісом подумали, що було б цікаво, якби я створив щось нове на його музику, бо пауза в нашій творчій дружбі затяглася. Петеріс запропонував свій віолончельний концерт як музичну основу. Він називається «Самотній янгол». І спеціально на замовлення фестивалю Петеріса Васкса у квітні цього року ми приїхали до Цесісу з артистами Kyiv Modern-Ballet, світова прем’єра відбулася саме там.
На щастя, виявилося, що керівник міжнародного фестивалю країн Балтії Літа Бейріс була присутня у залі, після вистави зав’язався діалог і ось воно — ми їдемо до Риги!
— Тут Петеріс Васкс, до речі, сидить поруч… Він сказав мені, що ви його духовний побратим.
— О, я не знав, не бачу вас, бо говорив би ще краще!
— Ви зараз у Києві, як там обстановка і чи йдуть вистави в театрах?
— Так, я зараз у Києві, приїхав сюди буквально два-три дні тому. Обстановка? Ви знаєте, як це не парадоксально, людина звикає до цих жахів…
Я пам’ятаю чудово перший день війни, я прокинувся, заглянув в інтернет, зрозумів, що скоєно напад на Україну, що почалася велика війна. І в мене була нелюдська паніка, правда. Я зібрався за півгодини і поїхав із дому із собакою. Собаці взяв усе — і куртку, і корм, і пігулки, а я сам чомусь поїхав з дому в лютому в майці. І пам’ятаю цей страх від пострілів, від усього. Людина — дивна істота, влаштована так, що ось зараз я два дні у Києві і щодня тут повітряна тривога, як за розкладом. І щодня працює протиповітряна оборона. Але людина звикає до цього всього — це так дивно…
И конечно же, мы занимаемся тем, что составляет главную цель нашего существования — мы показываем спектакли. Потому что мы артисты. В Киеве постоянно работают репертуарные театры.
Учора вночі знову запрацювала повітряна тривога, дуже голосно працювали сирени, але я лежав у ліжку і займався англійською мовою. Розумієте, людина звикає до всього. Може, мені легше, бо я не постійно перебуваю у Києві. Я дуже співчуваю своїм артистам, які постійно перебувають у Києві. І коли приїжджаю, то крім того, що віддаю частинку себе як художника, засновника театру Kyiv Modern-Ballet, я ще й приїжджаю як трошки психотерапевт.
Я маю з ними спілкуватися, маю з ними жартувати, проводити репетиції, щоб вони відчували себе щасливими після цих репетицій.
І, звичайно ж, ми займаємося тим, що э головною матою нашого існування — ми показуємо вистави. Бо ми артисти. У Києві постійно працюють репертуарні театри.
— До війни ви були дуже затребувані у світі, зараз ви ставите поза Україною?
— Трохи фізіології, вибачте. В останні п’ять місяців я, на жаль… Були деякі проблеми, бо займаюся танцем із чотирьох років (так що в мене вже майже 50 років стажу). У довгостроковій перспективі балет — це не дуже корисне мистецтво. І зараз у мене п’ять місяців була абсолютна пауза.
Але можу сказати, що з початку війни мені вдалося зробити чотири нові вистави в Kyiv Modern-Ballet, також я переніс чотири вистави до Національної опери в Пловдіві (Болгарія). Я створив зовсім новий балет для Національного балету у Брно (Чехія). Як ви вже зрозуміли, я переніс балет «Вій» (з розширенням) до Національної опери Латвії. Може, щось забув, але здебільшого ось так. Тобто гріх скаржитися, робота та затребуваність є. Я сподіваюся, що так само й буде. І з великою радістю їду до Латвії, де маю чимало друзів.
